Самостійний конспект за ключовими поняттями добірки з 19 завдань: склад харчової промисловості, сировинний і споживчий чинники, цукрова, олійно-жирова, крохмале-патокова й молочна галузі, географія України та світова спеціалізація.
Роль і склад харчової промисловості
Харчова промисловість переробляє сільськогосподарську сировину та природні харчові ресурси на продукти й напої. Вона охоплює борошномельно-круп’яну, хлібопекарську, цукрову, олійно-жирову, молочну, м’ясну, рибну, плодоовочеконсервну, крохмале-патокову, кондитерську та інші галузі. Її підприємства численні й розташовані по всій країні, адже продукти потрібні населенню щодня.
Головні чинники розміщення
Вирішальне значення зазвичай мають сировинний і споживчий чинники. До сировини тяжіють виробництва, які переробляють великі обсяги маси, швидкопсувні продукти або сезонний урожай: цукрові, олійні, крохмальні, молочноконсервні та консервні заводи. До споживача наближають хлібопекарні, кондитерські, м’ясопереробні й молочні підприємства, якщо готовий продукт потрібно доставляти свіжим.
Від сільськогосподарської сировини до продукту
Зерно очищають і розмелюють на борошно, з якого випікають хліб. Цукрові буряки миють, подрібнюють і видобувають із них цукор. Із насіння соняшнику, ріпаку та сої отримують олію. Картопля й кукурудза дають крохмаль і патоку. Молоко охолоджують, пастеризують і перетворюють на питне молоко, масло, сир або консерви. Овочі й фрукти сортують, стерилізують, заморожують, сушать або консервують.
Цукрова промисловість і лісостеп
Цукрові буряки вирощують переважно в лісостеповій зоні. Коренеплоди містять багато води, мають велику масу й гірше зберігаються після збирання, тому заводи будують поряд із полями. На карті галузь упізнають за концентрацією підприємств на Поділлі та в центральній частині лісостепу, особливо у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській і Полтавській областях, і за слабкою присутністю на Поліссі, у Карпатах та сухому степу.
Олійно-жирова промисловість
Олію отримують із соняшнику, ріпаку, сої та інших олійних культур. Виробництво матеріаломістке, тому заводи тяжіють до районів посівів і великих транспортних вузлів. Соняшник любить тепло, його основні посіви зосереджені в степу та на півдні лісостепу. Україна має потужне перероблення власної сировинної бази й експортує значні обсяги соняшникової олії, тобто продає продукт із більшою доданою вартістю, ніж насіння.
Крохмале-патокова промисловість
Сировиною є картопля та кукурудза. Картопляні крохмальні заводи тяжіють до Полісся й північного заходу, де природні умови сприятливі для картоплярства. Перевозити велику кількість бульб на далекі відстані невигідно, а перероблення має сезонний характер. Тому підприємства трапляються в невеликих містах Чернігівської, Київської, Житомирської, Львівської та сусідніх областей.
Молочна, м’ясна й хлібопекарська галузі
Свіже молоко швидко псується, тому первинне перероблення й молочноконсервні заводи розміщують біля тваринницьких районів і малих міст, оточених фермами. М’ясне виробництво враховує і сировинну базу, і великі ринки збуту. Хліб має короткий строк зберігання й потрібний щодня, тому хлібопекарні орієнтуються насамперед на споживача та працюють майже в усіх містах і селищах.
Мінеральна вода й локальні ресурси
Розлив мінеральної води пов’язаний із конкретними джерелами, тому це приклад орієнтації на природний ресурс. Захід України відомий родовищами й курортами Львівської та Закарпатської областей, а Полтавська область — мінеральними водами Миргородського району. На діаграмі значні частки віддалених одна від одної областей можуть указувати саме на локальні джерела, а не на єдину сільськогосподарську зону.
Рослинні олії світу
Традиційний вид олії відображає місцеву сировинну базу та харчову культуру. Оливкова олія характерна для Середземномор’я й Південної Європи, соняшникова — для Східної Європи, соєва має велике значення у Східній Азії, а пальмову виробляють у тропічних районах Африки та Південно-Східної Азії. У завданнях важливо пов’язувати продукт не лише з країною, а й із природними умовами вирощування культури.
Додана вартість та експорт
Перероблення сировини всередині країни створює більше робочих місць і доходу, ніж її просте вивезення. Із насіння можна отримати олію та шрот, із зерна — борошно, крупи й готові продукти, із фруктів — соки й консерви. Державна політика, транспорт, порти та зовнішні ринки впливають на те, яку частку сировини переробляють усередині країни. Експортна спеціалізація має поєднуватися з продовольчою безпекою та сталим землеробством.
Чому підприємств так багато
Харчова промисловість використовує різноманітну сировину, обслуговує щоденний попит і часто працює невеликими підприємствами. Тому за кількістю виробничих об’єктів вона переважає багато важких галузей. Сировинні виробництва групуються в сільськогосподарських районах, а споживчі — у містах та агломераціях. У результаті мережа густа й порівняно рівномірна, хоча окремі спеціалізовані галузі мають чітку зональність.
Відходи й біогаз
Жом цукрових заводів, сироватка, лушпиння насіння, гній, залишки овочів та інші органічні відходи можна використовувати як корм, добриво або сировину для біогазових установок. У герметичному реакторі мікроорганізми розкладають органіку без кисню й утворюють газ, який використовують для тепла та електроенергії. Залишок після перероблення застосовують як добриво. Так підприємство зменшує відходи й частково забезпечує себе енергією.
Алгоритм для завдання НМТ
Спочатку визначте сировину та її властивості. Велика маса, сезонність або швидке псування вказують на сировинний чинник; короткий строк зберігання готового продукту — на споживчий. Лісостеп і цукрові буряки ведуть до цукрової галузі; степ і соняшник — до олійно-жирової; Полісся й картопля — до крохмальної. Для олій зіставляйте природні зони: Середземномор’я — оливки, Східна Європа — соняшник, Східна Азія — соя, тропіки — олійна пальма.
